Як стягнути борг в іноземній валюті за розпискою? Практичні поради

Стягнення-боргу-в-іноземній-валюті-за-розпискою

У статті ми даємо практичні поради про стягнення боргу в іноземній валюті за розпискою, адже серед наших клієнтів це є одна із гострих проблем, для вирішення якої останні звертаються в ЮК «ТИТАН».

1. Щодо форми правочину

За загальними правилами, визначеними ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше, як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

Як стає очевидно із вищенаведеного, за загальними правилами договір позики укладається письмово, у якому відображаються всі його істотні умови, а грошові кошти позикодавцем видаються позичальнику в обмін на розписку.

Але що робити, якщо сам договір позики фактично не укладався, а грошові кошти були передані позикодавцем позичальнику тільки на підставі розписки? Якщо Ви зіткнулися зі складнощами у ході вирішення такої проблеми, звертайтеся за консультацією до наших адвокатів. Ви отримаєте відповіді на хвилюючі питання та професійну юридичну допомогу при необхідності.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. (Постанова ВП ВС від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц).

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником (постанова ВС від 08 жовтня 2020 року по справі №194/1126/18 та постанова ВС від 17 грудня 2020 року по справі №445/2368/18).

Тобто, якщо не було укладено договору позики як окремого документу, проте позичальник надав позикодавцю розписку щодо отримання грошової суми, договір позики є укладеним та за таким документом можна стягнути грошові кошти з боржника.

Проте необхідно бути уважним в момент надання позики, адже суди, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, зобов’язані виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів – робити відповідні правові висновки.

Як до прикладу, в разі, якщо борговий документ не містить відомостей щодо отримання позичальником від позикодавця коштів у борг, або має ознаки інших правовідносин (купівля-продаж, доручення, тощо), суд відмовить у задоволенні позову.

2. Щодо іноземної валюти

Раніше існувала однозначна судова практика, що рішення суду про стягнення з позичальника суми боргу в іноземній валюті за відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій є неправомірним й недопустимим способом захисту цивільних прав, оскільки іноземна валюта у спірних правовідносинах між названими сторонами спору може бути виключно валютою боргу, втім не валютою платежу (Постанова ВС від 25 липня 2018 року в справі № 308/3824/16-ц, Постанова ВСУ від 02 липня 2014 року (справа № 6-79цс14). У зв’язку із цим, позивачі перераховували суму боргу в іноземній валюті за курсом НБУ на день звернення із позовом у гривні.

Проте, на щастя, ВП ВС у постанові від 16.01.2019 року по справі №373/2054/16-ц відступила від вищезазначеної практики, одночасно встановивши нову єдину практику:

•  у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов’язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику;

•  як укладення, так і виконання договірних зобов’язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству;

•  суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов’язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України;

•  у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Отже, використання іноземної валюти у договорах позики є правомірним, та не обмежує право позикодавця отримати гроші в тій валюті, в якій було надано позику.

3. Щодо нарахування процентів, 3% річних та індексу інфляції

За загальним, правилом (ч.1 ст. 1048 ЦК України), позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Звертаємо увагу на те, що у випадку не визначення розміру процентів у договорі позики (розписці), нарахувати проценти на рівні облікової ставки НБУ на борг в іноземній валюті є не можливим, адже облікова ставка НБУ встановлюється виключно для національної валюти України.

У випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов’язання, як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України – гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов’язку позичальника (повернення боргу в іноземній валюті).

Це ж саме стосується індексу інфляції, адже останній розраховується Державним комітетом статистики України, який визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Натомість 3% річних за ст. 625 ЦК України не має жодної прив’язки до гривні, отже 3% можливо нараховувати за весь час простроченого зобов’язання. За основу обрахунку буде братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. (Постанова ВП ВС від 16 січня 2019 року №464/3790/16-ц).
 

Потрібна професійна допомога в стягненні боргу в іноземній валюті
за розпискою або договором?

Сподобалася стаття?

Підпишіться на нашу розсилку, та отримуйте щомісяця актуальну і корисну інформацію абсолютно безкоштовно.