Авансовий внесок у виконавчому провадженні

На відміну від судового збору, який при подачі позову сплачується  до державного бюджету безповоротно і підлягає подальшому стягненню з відповідача, а у разі неможливості стягнення сплачена сума фактично втрачається, авансовий внесок  сплачується на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця, де внесені кошти зберігаються.

З цих коштів виконавець здійснює витрати по веденню виконавчого провадження.

Отже, авансовий внесок не є оплатою послуг виконавця і не є його доходом.

Порядок примусового виконання рішень судів та інших органів регулюються Законом України від 02.06.2016 №1404-VIII “Про виконавче провадження” (із змінами та доповненнями).

З 5 жовтня 2016 року діє нова редакція вказаного закону, у зв’язку з чим змінився порядок стягнення заборгованості за виконавчими документами.

Виконавчі листи, видані судами, як і інші виконавчі документи (наприклад, виконавчі написи нотаріусів, постанови по справам про адміністративні правопорушення), як і раніше для примусового виконання пред’являються до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання, перебування боржника – фізичної особи, за місцезнаходженням боржника – юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Однак зараз, з часу вступу в силу нової редакції Закону,  до пред’явлення виконавчого документа на примусове виконання, особа, на користь якої прийнято рішення, сплачує авансовий внесок. Таке поняття у попередніх редакціях зазначеного закону було відсутнє.

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону, до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру – у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника – фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника – юридичної особи.

Також слід зазначити, що авансовий внесок не сплачується в наступних випадках

– стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин;

– обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;

– відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи;

– стягнення аліментів;

– відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Від сплати авансового внеску також звільняються державні органи, інваліди війни, інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби.

У разі виконання рішення Європейського суду з прав людини авансовий внесок не сплачується.

Статтею 43 Закону передбачено додаткове авансування витрат виконавчого провадження. Так, у разі якщо витрати на залучення до проведення виконавчих дій суб’єктів господарювання на платній основі, виготовлення технічної документації на майно, здійснення витрат на валютообмінні фінансові операції та інших витрат, пов’язаних із перерахуванням коштів, перевищують суму сплаченого авансового внеску, стягувач зобов’язаний додатково здійснити авансування таких витрат. У разі перебування виконавчого провадження на виконанні у приватного виконавця авансування стягувачем зазначених витрат виконавчого провадження є обов’язковим лише на вимогу приватного виконавця. При цьому, якщо згідно Закону від сплати авансового внеску певну категорію стягувачів звільнено, то звільнення від сплати коштів на додаткове авансування витрат виконавчого провадження Законом не передбачено.

В яких випадках авансовий внесок повертається стягувачу?

Якщо стягувач звернувся до виконавця, але виконавче провадження не було відкрито, а виконавчий документ було повернуто без прийняття, сплачений авансовий внесок підлягає поверненню.

У випадку повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою статті 37 Закону, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску.

Після закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу авансовий внесок повертається стягувачу, якщо інше не передбачено Законом.

Окрім того, або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Таким чином, у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу (у тому числі без прийняття до виконання) невикористаний авансовий внесок повертається стягувачу впродовж 3 робочих днів з дня винесення відповідної постанови (повідомлення). Якщо стягнуті з боржника витрати виконавчого провадження були здійснені за рахунок авансового внеску стягувача, ці кошти перераховуються стягувачу як повернення авансового внеску.

Про використання авансового внеску виконавець готує звіт, в якому наводить перелік витрат виконавчого провадження, які було здійснено за рахунок авансового внеску, із зазначенням сум коштів, які було сплачено на фінансування кожної з витрат. Звіт про використання авансового внеску підписується виконавцем та залишається в матеріалах виконавчого провадження.

Авансовий внесок поверненню не підлягає у разі письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про їх передачу стягувачу, виконавець повертає зазначені предмети боржникові, про що складає акт, і виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. (ч.2 ст.60 Закону)

Статтею 45 Закону передбачено, що при розподілі стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій.

У разі порушення стягувачем вказаного обов’язку для нього наступають негативні наслідки:

– якщо стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску при поданні виконавцеві виконавчого документа, то такий виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання згідно п. 8 ч. 4 ст. 4 Закону;

– якщо стягувач не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачених ст. 43 цього Закону, виконавчий документ також повертається стягувачу без подальшого виконання згідно п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону.

На прикладі ПАТ “Львівобленерго” вбачаються негативні наслідки не сплати авансового внеску.  Постановою Вищого  господарського суду  України касаційна скарга ПАТ “Львівобленерго” на дії Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції у справі № 914/1220/14  залишена без задоволення. Публічне акціонерне товариство “Львівобленерго” звернулось до місцевого господарського суду із скаргою на дії органу Державної виконавчої служби який, на думку скаржника, незаконно та безпідставно неодноразово повернув виконавчий документ без виконання.

На час дії Закону України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999, вказаний виконавчий документ було повернуто у зв’язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення.

Після прийняття нової редакції  Закону України “Про виконавче провадження”                № 1404-VIII від 02.06.2016 у листопаді виконавчий документ було повернуто стягувачу з підстав не сплати авансового внеску.

Обґрунтовуючи свою позицію скаржник вказав на те, що виконавче провадження у цій справі не було завершене на час введення в дію Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 02.06.2016 № 1404-VIII, а тому державний виконавець безпідставно застосував до цих правовідносин положення Закону в цій редакції, а не редакцію Закону від 21.04.1999 № 606-XIV, яка не передбачала, що позивач при зверненні із заявою про прийняття наказу до виконання зобов’язаний був сплачувати авансовий внесок.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на те, що поверненням виконавчого документу не завершується виконавче провадження, то вони були предметом розгляду апеляційного господарського суду, який правомірно вказав на їх безпідставність, оскільки під час повторного звернення попереднє виконавче провадження не відновлюється, а відкривається та розпочинається нове виконавче провадження.

Всі інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України.

Попередньо виконавчий документ двічі повертався Товариству на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення).

Пред’являючи документ втретє, у період чинності нового Закону України «Про виконавче провадження», Товариство не сплатило авансовий внесок, у зв’язку з чим виконавчий документ було повернуто без прийняття до виконання.

З вказаними доводами господарські суди першої та апеляційної інстанцій не погодились та залишили скаргу стягувача без задоволення.

ВГСУ зазначив, що оскільки поняття «завершення виконавчого провадження» не визначено в Законі України «Про виконавче провадження» ні в редакції від 21.04.1999 № 606-XIV, ні від 02.06.2016 № 1404-VIII, суди попередніх інстанцій, здійснивши аналіз вказаного Закону (в обох редакціях), прийшли до правильного висновку, що завершенням виконавчого провадження є такі дії державного виконавця (винесення органом ДВС відповідної постанови) якими припиняється можливість вчинення ним дій у даному виконавчому провадженні (постанова від 23.08.2017 у справі № 914/1220/14).

Публікація у Facebook

Сподобалася стаття?

Підпишіться на нашу розсилку, та отримуйте щомісяця актуальну і корисну інформацію абсолютно безкоштовно.